Як архітектори змушені були святкувати свій професійний день, ми розповіли в попередній статті. Карантинні умови диктують свої правила, та це не завадило ні пізнавальним зустрічам, ні відпочинку. Однією із подій, що тривала кілька днів, стала мандрівка архітекторів і їхніх родин до Драгобрату. Хоча від часу подорожі минуло більше, ніж півтора місяці, її організатор Ігор Данчак пам’ятає щонайменші деталі. Він готовий ділитися враженнями від перших до останніх кроків «За межі ВЕЖІ», згадуючи усі цифри й стежки, якими доводилося ходити.
Це вже четверта поїздка за останні чотири роки. До того архітектори побували на Петросі, Говерлі, побачили Рогатин і Галич. Ігор Данчак, їхній незмінний організатор, не зважаючи на свої 65 років, легкий на підйом: є чемпіоном України в команді біатлоністів і ходить у гори регулярно. Де не вдається здолати гірську місцевість пішки, їде квадроциклом. Гори масиву Свидовець (Драгобрат, якщо бути точними, — це назва курорту), як Чорногора чи Горгани, привабливі своїми краєвидами. Проте якщо вихід на Говерлу відбувається лісом, по камінні, а звідти уже нема куди далі йти, то тут мандрівні можливості набагато цікавіші.
Виїхати на Закарпаття, щоби встигнути все заплановане оглянути і як слід відпочити, довелося о пів п’ятої ранку. Ігор Данчак разом із друзями їхав у власному авто, напакованому продуктами для застіль і квадроциклом, решта архітекторів, старші й діти, — автобусом від Порохової вежі. Сніданок архітектори провели вже в горах у ресторані «Високий перевал» (Яблуниця), опісля чого прибули в смт. Ясиня, де залишили свій транспорт. Поселення ж відбулося в обід в готелі туристичного комплексу «Оаза» (1550 м над рівнем моря). Цей готель розрахований лише на 34 особи (якраз стільки й було прибулих зі Львова), тож архітектори мали змогу бути в ньому винятково самі. Перевагою обраного закладу було й те, що довкола — багато гарних місць, щоби посидіти, а для душу й готування страв використовують власну мінеральну воду.
Як справжній господар і добрий планувальник (виріс у Ворохті, не вперше водить і возить людей), Ігор Данчак запасся оптимально: зі Львова віз 12 кг м’яса, 4,5 кг будзу, 2,5 кг масла, 30 буханок хліба, 5 пачок кави і згущене молоко, щоби робити «каву по-індійськи». Взяв і 18-літровий казан, ребра та овочі для приготування страви східної кухні – шурпи, заздалегідь тушковані цибулю й моркву для плову — архітектори з’їли все до останньої ложки. Увечері прийшов і газда «Оази» — говорили, співали, згадували, тож свято затяглося далеко за північ.
Наступний ранок теж був ранній — о п’ятій годині архітектори зустрічали сонце. Після сніданку всі рушили двома кунгами подивитися на мальовниче високогірне (висота над рівнем моря 1577 м) озеро Герашаська. Озеро має льодовикове походження, вода в ньому дуже холодна, тож не дивно, що біля нього лежав ще й великий клапоть снігу — 20 на 50 м. Після обіду всі повернулися до готелю — і завершився день ще однією святковою вечерею.
Останній день — гора Стіг, висота якої 1653 м, найвища гірська точка, куди виїжджає канатна крісельна дорога. Побувати на межі Закарпатської й Івано-Франківської областей (південні схили розташовані в межах Румунії), помилуватися довколишніми краєвидами та потрапити на перемичку між Стогом і Жандармом — гору Велика Близниця зуміло 22 особи. Назад поверталися врізнобіч: частина архітекторів вирішила проявити самостійність і пішла стежками, де було багато дерев (зростала ймовірність заблудитися) і могли вкусити гадюки. Особливо відбився від гурту архітектор Ігор Гнесь — не побачив кунга і пройшов 6 км пішки. Така неорганізованість колег-архітекторів, які не були фізично підготовлені до гір й мали би триматися групи, справедливо обурює організатора поїздки. Хоч усі пригоди врешті-решт завершилися добре — після обіду в ресторані «Високий перевал» львів’яни ввечері щасливо повернулися додому.
Проте, ця мандрівка складалася не лише, як може спершу здатися, з розваг, але й мала важливі практичні наслідки. У поїздці брали участь і новий керівник департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Олена Василько, і директори архітектурних фірм міста, і викладачі архітектури Львівської політехніки та Аграрного університету. На спільних дискусіях вони озвучували професійні проблеми, міркували, як їх можна вирішити. Зокрема, гостро повстало питання щодо розриву між знаннями студента і тим, чого потребує від нього роботодавець — кульгає інженерна підготовка майбутніх архітекторів, які насправді мали би брати участь у будівництві, орієнтуватися в будівельних матеріалах, вміти їх порахувати. Крім того, Олена Василько радилася з присутніми щодо спільних навчальних програм і шляхів розвитку архітектурно-будівельної галузі Львівщини.
У Карпатах є чимало готелів, високо в горах їх до 80-ти. Виникла дискусія, чи варто так високо везти матеріали, витрачатися на каналізаційні роботи. Можливо, доцільніше, згідно правил, у Ясині побудувати кілька розважальних закладів, а для катання на лижах, сноуборді піднімати людей спеціальним транспортним засобом. Потреба в готелях відпала б, не довелося б нищити природу.
Поїздка на Драгобрат показала, що в горах може бути комфортно, в них можна чудово відпочивати і набиратись нових сил.
— Усі переживали за погоду, але я “пошаманив” з гуцулами — і вона нам сприяла, — жартує Ігор Данчак. — Тепер багато хто з архітекторів, які чекали, що реготатимуть над тим, як ми намучилися, шкодують, що не поїхали з нами. Загалом, архітектори могли би бути більш ініціативними. Адже така поїздка — це змога ковтнути свіжого повітря, абстрагуватися від напруги карантину. Завдяки їй ми набралися фізичних і моральних сил. Ми побачили, наскільки красива наша Україна!
Автор статті — Наталя Яценко