Щодо чергового рейдерства у Львові: що буде зі стіною оборонного муру Львова. Чи стіна плачу, чи стіна історичної справедливості?

Не задумуємося ми над тим, що собою є рейдерство на сучасному етапі. А рейдерство в Україні, а особливо у нашому місті та у західних областях України, – це вищий пілотаж, квінтесенція юридичної практики, яке поділяється на три категорії: біле, державне і кримінальне. Те, що відноситься до визнання інституту «Укрзахідпроектреставрація» банкрутом, відноситься до категорії «білого рейдерства». Це те, до чого вдаються  чиновники контролюючих відомств та місцевого самоврядування. Як не прикро, але першою передумовою рейдерства у нас у Львові стала втрата державними органами своєї діяльності та керованості, а потім уже – деморалізація правоохоронців та заснування так званих реєстрів. Адже реєстри мали б забезпечувати контроль над оформленням і переходом права власності, а насправді вони ж забирають з рук власника головний спосіб – довести свою правоту документа, що саме мав би підтвердити право власності. Тепер має значення тільки інформація зазначена в реєстрі. На жаль, наше суспільство не вважає рейдерство якоюсь проблемою. Бо як це забрати у представників «злочинної влади» крадене майно? Відповідь одна: так само вкрасти, адже більшість прокурорів не здатні довести справу до суду. Станом на сьогоднішній день можемо з прикрістю констатувати: маємо розграбовані  історичні пам’ятки, заповідні території, земельні ресурси, надра, ліси, ріки і озера, а найприкріше – губимо людський професійний ресурс.

Я мав можливість майже п’ять років працювати архітектором у Львівському інституті «УКРЗАХІДПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ». Зональний інститут,  який був заснований визначними науковцями у галузі збереження історико-культурної спадщини на чолі з авторитетним його лідером Іваном Могитичем, був відомим  не тільки на теренах західної України, але як в Україні, так і поза її межами. Тут велися спеціалізовані науково-дослідні роботи, ретельно інвентаризувалися охоронні об’єкти, діяли лабораторії по дослідженню живопису та цінних елементів фасадів будівель, скульптури та декору. В інституті велась видавнича діяльність. Спільно з відомими українськими і зарубіжними археологами проводились дослідження на теренах Древнього Галича, Львова, Перемишля, Луцька та інших історичних місцях Галицько – Волинського князівства. А скільки храмів та монастирів було піднято з руїн, за що автори реставраційних проектів, розроблених інститутом, були відзначені високими державними нагородами.  Інститут  був взірцем високого професіоналізму і патріотизму. Тут було виховано значну кількість істориків архітектури і мистецтва  У той пострадянський період, чи не єдиний проектний інститут в Україні, випускав свою науково-проектну документацію виключно українською мовою. Всюди відчувався професійний слід львівських реставраторів.

Прикро стає на душі, що ці історичні стіни, які були відреставровані і пристосовані саме зусиллями керівництва та працівників інституту під власні професійні потреби стали лакомою приманкою для новоспечених львівських рейдерів. 

Щось подібне передувало і з Пороховою вежею.  Якщо на Порохівню «оскалили зуби» обласні рейдери, то на приміщення інституту «Укрзахідпроектреставрація» – уже міські. Але які вони між собою подібні і примітивні…

Про збереження історико-архітектурного середовища не буду вже продовжувати опис, бо ця тема має нескінченний процес для дискусій та аналізу  проте хочу висловити власну думку і позицію, а що далі робити, як протидіяти отим нескінченним процесам злодійства. Як відомо, що все робиться у спосіб підкупу чи погроз активним діячам інституту та його прихильникам в спосіб підкорення планам рейдерського захоплення.  У даному випадку все йде за опрацьованим сценарієм: спочатку створення ресторану під вікнами управління охорони історичного середовища, на території Бернардинського дворику, а тепер – доведення до кінцевого банкрутства інституту і, на кінець, очікуваний результат рейдерства. 

Отже, як знаємо, що наші суди, як завжди, вимагають доказів підроблення чи спотворення документів, на що потрібні роки і купа грошей. А державні реєстри та працівники реєстрових палат торгують Конституцією, розглядаючи спори про документи і приналежність майна, а тому звернення до них заплутує ситуацію все більше і більше. Вбачаю єдиний варіант протистояння спланованому рейдерству – створити для цього «юридичний  фронт», тобто перевести справу у юридичну площину. Тоді перемога може настати з часом. Давайте будемо створювати загін самооборони із компетентних людей, а не з популістів, чи тих, що продаються на кожному кроці.

Хотів би закінчити свій коментар словами одного з авторів пам’ятних згадок про видатного вченого, дослідника історії, мистецтва та архітектури Володимира Вуйцика: «місто не тільки мури, але й люди, що його населяють і оберігають». Пам’ятаймо  про це.

Олександр Ярема, архітектор, доцент Львівської  Національної  академії мистецтв