Олександр Ярема
архітектор, сертифікований експерт з питань містобудування, доцент Львівської національної академії мистецтв, член правління Ліги творчих спілок, голова Львівської Спілки Архітекторів у 2009-2017 рр.
Щодо надмірного популізму і піару… Мої роздуми

«Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки»
Ліна Костенко

Чому популізм – це погано, але краще, ніж мовчання.

Популізм – це обіцянки, що хоче почути народ, але виконання яких неможливе або шкодить реальним інтересам суспільства.

Популісти – індикатори настроїв непочутої частини соціуму. Вони виступають як засіб суспільства говорити з елітою, яка не здатна адекватно реагувати на проблеми. Людей цікавить не правда, а те, чи їх проблеми стоять на порядку денному.

Побороти популіста можна тільки одним способом – критичним мисленням. На будь-яку обіцянку популіста потрібно завжди задавати питання «Як».

Популісти, звісно, несуть загрозу для соціуму. Але сама їх поява-заклик суспільства до змін. Але не треба забувати про реальні цілі популіста, а це – прийти до влади і особисто збагатитися.

Багато пророчих висловлювань було напередодні виборів від тверезо налаштованих українців, які ствердно говорили, що якщо не будуть продовжені реформи, започатковані попередньою владою, то не оминуть нас кризові явища. Так і сталося. Нова влада виявилася старішою за стару. До таких глобальних викликів, які маємо на даний час, світ завжди має бути готовим. Ми виявилися не готові, але Історично так складалося, що ми завжди були ніби готові до них, але ніколи не могли досягти успішного завершення.

Захлинаємося від надмірного популізму, а треба реально дивитися на світ і говорити тільки правду, але Інколи треба говорити не те, що думаєш, а думати, не те, що говориш ( бо в посткомуністичному середовищі напевно так поступати було правильно). Середовище в якому я жив і працював, чи за кордоном, чи в СРСР, зберігало конфіденційність і тишу. Але прагнення до самостійності і незалежності було у серці кожного українця, якщо він таким себе вважав.

Сенс людського життя – довести свою професіональну досконалість у будівництві власної держави. Не замислюємося на тим, а що таке освіта і досконалість. Чи ми хочемо мати лише диплом, а не професійну гідність? Чи можемо конкурувати з освітянином, який здобув знання в Оксфорді чи Кембріджі. А освітянську славу ми мали ще й яку, коли наша освіта йшла у світ з Києво-Могилянської академії, чи з Острозької. Радянська освіта нам зруйнувала цивілізовані освітянські засади, яких так не вистарчає на даний час. Брак людей з гуманітарною освітою не дає нам робити глибокі аналітичні оцінки з нашого історичного минулого. То прагнемо стати членами Євросоюзу, щоб за наші проблеми думав Брюссель, то увійти в НАТО, аби нас хтось захищав. І це наші прагнення?- без відповідальності перед сьогоднішніми викликами.

Лякають нас масовим винищенням від новітнього вірусу. Наганяти паніку – це безглуздя. Але інколи задумуєшся над цим і вагаюся уявити, а якщо у важкі післявоєнні роки людство піддалось би тим панічним настроям, пов’язаних з епідемією тифу, холери, іспанки, сибірської язви, туберкульозу, гепатиту, кору та інших вірусних захворювань і стратило б своє існування, то напевно б не дійшли ми до переживань сьогоднішнього дня. Але населення якось давало собі раду. А тепер при новітній цивілізації, здавалось би і проблем не мало б бути. Але як бачите є. І ці проблеми знову ж лягають на людський мозок. В одних мозок працює на оздоровлення людства, а інший – на його знищення. Думаю, що видужають, очевидно, ті, у кого є в наявності імунітет людський, професійний і політичний. У даній ситуації Україна уже більше не може бути лише суб’єктом, як це було за період останніх століть.

Світ сходить з глузду. Населення планети втрачає віру. Як ніколи нам треба оберігати свої історично усталені цінності. Захід не може допомогти Україні у трансформації, бо має власні проблеми, але кінцево Україна сама повинна реформуватися. Перед нами стоїть великий виклик, тим більше в умовах агресії сильного сусіда, епідеміологічної ситуації та економічного колапсу.

У даній драматичній ситуації українці мають бути не тільки чесними, але і професіоналами. Бо якщо не буде ні того, ні іншого – то буде велика біда.

І так… Для обсервації підозрілих на зараження «Covid -19” в Україні підготовлено вже понад 60 закладів. Але це тільки для обсервації! Добре, що до цієї теми було привернуто і увагу нашої архітектурної громадськості. Але все ж таки тут би мали своє слово сказати професійні науковці, які, аналізуючи світові аналоги, мали б виробити єдину стратегічну лінію оборони від бактеріологічного нападу.

Події 30 березня 2020р. на кордонному переході «Краківець» сколихнули світ. Це вже не Санжари! Це те, що потребує глибокого переосмислення і вироблення відповідних висновків: хто ми є і що може чекати нас у подальшому. Тут вже варто було б подумати як ізолювати таких ініціаторів заробляння коштів на людській біді.

А лікарні все ж таки мають бути стаціонарними, з відповідними інфекційними секторами або повністю самостійними. І для цього є всі підстави. Кожен районний центр нашої області має свою лікарню, лише у Буську, Камянці-Бузькій, Сколе, Дрогобичі, Сокалі, Червонограді та ін – майже на 250 ліжок. Ці лікарні мають у своєму складі сектори корпусів для інфекційних хворих. Але ж можна розділити ці лікарні по категоріях, які можуть обслуговувати хворих з побутовими захворюваннями, а іншим надати функцію необхідну для режиму «екстрім». Лікарні мають мати у своєму складі спеціалізований медперсонал. Бо де ж ми будемо набирати таку необхідну (значиму) кількість медперсоналу. Адже медперсонал необхідно забезпечити всім необхідним для ведення лікувального чи профілактичного процесу. На передніх загрозливих місцях знаходяться саме медичні незахищені працівники, без спеціалізованого захисного одягу, медичного устаткування, дезинфікаторів та належної зарплати. В Україні назріває драматична ситуація з медперсоналом: масово звільняються лікарі і медсестри та обслуговуючий персонал. Чомусь не чути ініціатив сестер милосердя і церков, а там є великий потенціал для епідеміологічного захисту.

Знову ж, у черговий раз, Верховна рада не затвердила внесених змін у бюджет країни. В Україні з бюджетом є катастрофічні проблеми. Який міжнародний донор може підтримати наших медиків та підприємства, які би мали обслуговувати медицину. Весь час задумуюся над тим як можна було б допомогти медицині вибратися з цієї екстремальної ситуації. А вихід один: максимально вивільнити кошти від непотребу у виконавчих органах влади, призупинити необдуманий будівельний бізнес без вливання коштів у розвиток інфраструктури, негайно піднімати аграрний сектор та малий фермерський бізнес, відновлювати обґрунтовані промислові підприємства, які могли б у найкоротший термін вливати кошти у економіку краю. Наша область має вже чим похвалитися: і птахофабриками, і зерносховищами , і цукроварнями, і оліярнями, і виробництвом меду, і садівничо-овочевими господарствами та ін. Але наскільки вироблена продукція цих підприємств працює на поповнення бюджету, то ще треба це ретельно проаналізувати. Хто це має робити – відомо.

Вчора, 31 березня, Верховна рада прийняла Закон про відкриття ринку землі, який з 1 липня 2021 року вступить в дію. Думаю, що цей закон стане захистом для українського селянина. Але настає перед нами велика відповідальність саме за те, а як буде проводитися інвентаризація, облік та земельний кадастр земельних ресурсів. До цього часу ми бачили як владні структури цими процесами керували. І пікети, які останнім часом виставлялися громадами біля облдержадміністрації про це підтверджують. Нам, розробникам стратегічної містобудівної документації, треба у першу чергу враховувати першочергові вимоги сьогодення і не робити «халтури», а давати ОТГ та окремим сільським громадам грамотні і стратегічні рекомендації для найскорішого виходу з економічного колапсу.

Добрий знак про відкриття оптових продовольчих ринків дає підстави що все-таки процес піде. В людей появиться шанс на заробляння грошей, але не треба заважати процесу формування таких ринків. Навіть, у режимі карантину, якось вдається робити налагоджувати малий бізнес щодо закупки молочної та сільськогосподарської продукції на селі, аби людям, які не можуть дістатися до міста, не був страчений так необхідний місту продукт. Отже, виникає запитання: «Чи надовго у людей залишиться грошей, якщо немає праці, немає зайнятості, немає бізнесу. А це все і приводить до формування ринкових реформ: товар-гроші-товар.

Російська православна церква тримала, та й надалі тримає, суспільство у постійному «устрашенію». Не беріть «дурного» в приклад, а беріться за справу. Рекомендую ще раз прочитайте трилогію побажань Теодора Драйзера – романи «Фінансист», «Титан» і «Стойк». Поможе.