Історія створення  

Львівський оперний театр був створений і офіційно відкритий у 1900 році.  Будівництво цієї пам’ятки розпочалося з проєкту архітектора Зигмунта Горголевського, що переміг у конкурсі, проведеного магістратом Львова на будівлю нового “Великого театру”.  Але неможливо не згадати й про колосальну працю й вклад будівельного підряду відомого львівського архітектора-українця Івана Левинського в реалізацію цього проєкту. З 1897 по 1900 рік Левинський та його команда втілювали в життя цей амбітний проєкт, що став символом міста Львова. Іван Левинський (1851-1919) – не лише був архітектором та будівничим, але й підприємцем, що входив до числа найбільших роботодавців свого часу у місті. Його фірма була причетна до незліченних будівництв і реконструкцій по всьому Львову та краї.

У багатьох публіцистичних та наукових розвідках історії будівництва Львівської опери про компанію Левинського згадували лише побіжно як про одну з багатьох будівельних фірм, що реалізовували цей театр. Проте збережені архівні документи, про будівельні підряди на «земляні, бетонні та мулярські роботи», а згодом ще й на «плиточні ксилолітові» роботи, говорять про те, що бюро Івана Левинського робило всі основні роботи зі спорудження будівлі театру, а також активно було долучено до виконання його внутрішніх опоряджувальних робіт. Тобто Левинський був не просто одним з багатьох, хто будував театр, але й людиною, яка фактично взяла на себе відповідальність з реалізації проєкту Горголевського (за рекордні 3 роки). Саме тому можна відповідально стверджувати, що Іван Левинський був повноправним співавтором геніального архітектурного твору, яким без сумніву є Львівська Опера. І цей театр став не лише надбанням Австро-Угорської імперської культури, але результатом співпраці поміж архітектурно-будівельними елітами польської та української громад міста.

Вплив театру на містобудівну структуру Львова

Будівництвом Львівського оперного театру у 1900 році було завершене формування другого історичного центру Львова (після площі Ринок), що розпочалось ще у 1780-х роках.

На зламі XVIII-XIX століть, із входженням Галичини до складу Австрійської імперії, Львів зазнав суттєвих змін. Після демонтажу системи міських укріплень на їх місці було створено кільце бульварів і комплекс площ із новими адміністративними та громадськими будівлями. Ця практика орієнтувалася на зразок європейських столиць, таких як Відень, Будапешт, Берлін і Лондон.

У другій половині XIX століття, надихнувшись будівництвом Віденської Рінгштрассе (Ringstrasse), у Львові розпочали обговорення проєкту створення власної кільцевої бульварної дороги. Однак архітектори нашого міста на перший план ставили не лише естетику і комунікаційну зручність, але й символічне наповнення змістом цього проєкту.

Так польська громада міста доклала максимальних зусиль, щоб “австрійський ринг” був змінений і функціонально, і фактично.

Із завершенням будівництва нового театру на площі Глуховських перед ним було створено великий бульвар, який став важливим містобудівним елементом Львова. Проте цей задум ідейно орієнтувався вже не на прототип у столиці Австрії, а на Єлисейські Поля в Парижі — символ Бонапартиської Франції (та періоду відновлення польської державності під час Наполеонівських воєн). У результаті це змінило первісну концепцію формування кільцевої структури Львова на променево-осьову. А сам бульвар був доповнений пам’ятниками польському королю Яну Собеському ІІІ та поету Адамові Міцкевичу, що перетворило цей урбаністичний ансамбль на архітектурний маніфест “вільної Польщі”.

Будівля Опери значно впливала і на містобудівну структуру Львова як у міжвоєнний період, так в середині XX століття. У 1939 році, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, Львів увійшов до складу Радянського Союзу, а перед театром почали споруджувати пам’ятник Леніну. Проте вже у 1941-му, під час німецької окупації, цей монумент був замінений на пам’ятний знак із чашею та вічним вогнем, який був присвячений Адольфу Гітлеру.  

У 1952 перед театром таки спорудили монумент Володимиру Ульянову. Проте і він простояв недовго і вже у 1990 був демонтований, ще до здобуття Україною своєї Незалежності.

Із відновленням української Незалежності площа перед Оперним театром суттєво змінилась. Вона стала пішохідною, спершу посеред неї влаштували велику клумбу, а згодом і фонтан.

У 1992 році неподалік театру у центрі Проспекту Свободи встановили пам’ятник українському поетові – Тарасові Шевченкові (автори — Володимир та Андрій Сухорські).

Сучасність театру

Сьогодні театр носить статус національного академічного і названий на честь видатної української оперної співачки Соломії Крушельницької.  Архітектурний витвір став однією з найвизначніших споруд Львова, збудованих наприкінці періоду, який в історії архітектури характеризується як «історичний еклектизм».Стилістично споруда належить до неоренесансу та необароко, хоча присутні тут також елементи модерну.

Його головний фасад прикрашає складний портик із коринфськими колонами, які підтримують потрійну аркаду. Архівольти арок спираються на витончені іонічні колони, що створюють відчуття гармонії й витонченості. Перший ярус будівлі оформлений глибоким горизонтальним рустом, що надає театру відчуття монументальності.

Наразі театр є не лише осередком мистецтва, а й символом Львова. Оновлена у 2020-му році площа перед театром, прикрашена сучасним світло-музичним фонтаном, стала популярним місцем відпочинку як для мешканців міста, так і для туристів. Реконструкцію виконували київські архітектори Іван Юнаков, Андрій Карпов, Ярослав Катрич, Максим Астрейко та Володимир Томіленко. Проєкт передбачав створення інклюзивного простору, пристосованого для людей із обмеженими можливостями. Центральним елементом площі стали «струни зі скрипки», які підсвічуються LED-лампами й формують текст азбукою морзе: «Місце можливостей. Відкритий для світу. Львів — місто кохання. Місто вільних людей».

Ірина Пірожкова

(усі зображення та фотографії взяті з відкритих джерел)