Рік:
перша історична згадка: 1826
початок проектних робіт: 2015
здача в експлуатацію : 2023

Розташування: м.Львів. вул. Б Хмельницького,124

Команда:
 Замовник та інвестор – Harald Binder Cultural Enterprises;

Участь у Тендері проектів: Львів – (Зелемінь), Київ – (Urban curators), Харків – (Дроздов і партнери), Берлін – Baumhauer Architects), Відень – (Atelier Stefan Rindler);
Перемога у конкурсі: Австрійська компанія Atelier Stefan Rindler;
Технічний директор-Герберт Пастерк;
Локальні партнери: роботи з адаптації проекту – команда архітектора Миколи Шеремети;
містобудівна частина  львівський урбаніст – Юрій Столяров;
реставратори: історична довідка – Роман Могитич;
реставраційно-проектні роботи Лідія Скибко;
розробка робочої документації, адаптація проекту під УДБН – львівська компанія AVR Development

Промислова… Рогатка… Збоїще…. Підзамче…

Львів’яни традиційно асоціювали ці слова з віддаленими від центру промисловими районами, М’ясокомбінатом, Залізничною колією, автостанцією №2, ринком «Галицьке Перехрестя» та водоочисними спорудами Полтви. Віднедавна до асоціативного ряду додався новий об’єкт. Цікавий як з точки зору архітектурної концепції, так і в аспекті розвитку міста, як мистецько-культурного центру Західної України.

Мова – про мистецький культурно-розважальний Арт-центр Jam Factory.

Чому Джем? – тому що Повидло тут робили історично, від 70-х років минулого сторіччя. З фруктів та ягід. А ще пастилу і томатну пасту. А ще, тому що Сейшини музикантів  та митців так само іменуються:  «Джем-сейшн».

Архіви нам кажуть, що згадки за кадастровим номером цього об’єкту є ще  від 1826 року. У 1850-х львівським підприємцем Мозесом Кроніком було отримано дозвіл на виробництво алкоголю, а у 1871 році єврейська громада прийняла рішення побудувати на цих ділянках синагогу. Проте у 1872-1875 роках було засновано фабрику та отримано ліцензію на виробництво рому та росолів.
Згодом фабричні будівлі перебудовувались через пожежу 1908 року, і теперішній вигляд історизму неоготики вони набули від тих часів. Перша світова війна 1914 року стала причиною, що у 1930-х родина Кроніків обрала еміграцію до Відня. Згодом було відновлення роботи компанії «Йозеф Кронік і Син» на теренах Польщі, де родина започаткувала хороший бізнес торгівлі кошерними винами з Палестини. У 1939-1945 рр. більшість членів родини Кронік, під час голокосту, була фізично знищена, проте об’єкти створені ними у Львові було збережено. Вижила не лише сама будівля, але й функція задля якої вона первісно була створена. Так від 1950-х років тут працює філія державної компанії «Укргловвино», а від 1970-х рр.  – «Плодовочеторг». Навіть у буремні 90-ті роки підприємство продовжувало робити переробку варення та овочевих консервів під назвою «Вітаконс».

Від 2006 року територія і споруди фабрики перебували в занепаді – вони часом експлуатувалися в мистецько-експозиційних цілях, але розвитку цих ініціатив не було через брак коштів. І, практично, нове життя Фабрика отримала лише від 2015 року, коли Harald Binder Cultural Enterprises купує цю будівлю з метою створення у ній культурного центру. Від того ж року почалися роботи в дослідницько- проектному керунку.

У 2019 році стартували перші підготовчі роботи із збереження та реконструкції історичних будівель. І вже у 2023 році, 18-23 листопада, відбулося відкриття Jam Factory art Center.

Отже, Фабриці Повидла повезло – швейцарсько-австрійський капітал було вкладено у занедбані будівлі, і життя поволі, але впевнено повернулося в цей, забутий Богом, куточок на Підзамче. Замовником виступила австрійська організація Harald Binder Cultural Enterprises, яку очолює Гаральд Біндер  – меценат, інвестор, людина  не байдужа до Львівської історії та архітектури. Гаральд ще у 2004 році за власні кошти заснував у Львові  незалежний науковий інститут «Центр міської історії центрально-східної Європи». Саме він зробив реальним існування цього Арт Центру, оплатив проекти та містобудівну документацію щодо створення нового осередку культури у цій частині Львова.

Зрозуміло, що події  останніх років, починаючи від ковіду 2021, а згодом ще й повномасштабне вторгнення рф, швидкості роботі не додали. Але: робота зроблена. Центр відкрито. Він функціонує.
Окрім виставкових просторів, в будівлях комплексу розташовано ресторан і бар від Франківської мережі «23 ресторани», художня резиденція-майстерня, крамниця та енергоефективна стоянка. Зараз в цих стінах регулярно відбуваються виставки, презентації, концерти, зустрічі, театральні дійства, лекції, екскурсії… Тобто все культурно-мистецьке життя Львова отримало ковток свіжого повітря у вигляді цього Арт-центру.

Цікавою є також історія проектування цього Центру. Ще наприкінці 2015-го року було проведено закритий архітектурний конкурс на розробку проекту оновленої фабрики. До участі було запрошено 5 архітектурних бюро зі Львова (Зелемінь), Києва (Urban curators), Харкова (Дроздов і партнери), Берліна (Baumhauer Architects) і Відня (Atelier Stefan Rindler). Австрійська компанія Atelier Stefan Rindler запропонувала найоптимальніші підходи до роботи над проектом, тому здобула перемогу у конкурсі. Проект розроблявся у співпраці із Гербертом Пастерком – технічним директором Фабрики. Після затвердження переможця, команда Фабрики зайнялась пошуком локального партнера. Спершу роботи з адаптації проекту розроблялись командою архітектора Миколи Шеремети, а містобудівну частину взяв на себе відомий львівський урбаніст – Юрій Столяров. Співпрацювали також  з реставраторами Романом Могитичем, що опрацьовував історичну довідку та  Лідією Скибко, що взяла на себе реставраційно-проектні роботи.  Окремим завданням стала потреба віднайти проектну фірму, яка б розробила робочу документацію на будівництво нового арт-простору. Нею стала відома львівська компанія AVR Development, що адаптувала проект під українські державні будівельні норми.

У проектних  роботах брало безпосередньо участь Архітектурне бюро Юліана Чаплінського та співзасновників «AVR Development». Головним архітектором проекту став Володимир Йосипчук.  Розмовляючи з Володимиром на тему Jam Factory, цікаво прозвучало наступне: «Австрійські колеги розробили дизайн проект, а Студія виступила локальним архітектурно-проектним бюро, яке реалізувало концепт-ідею, враховуючи львівські містобудівні та історико-архітектурні особливості, а також адаптуючи  їх концепцію до української реальності. Загалом цікавим був досвід роботи з іноземними колегами та аналіз їх підходу до процесу роботи.»

Головною тезою роботи над проектом – стало слово КОМПРОМІС. Зрештою, як і все, що стосується реставрації та адаптації сучасних функцій та потреб, до реального стану споруд та конструкцій.

Ключовий епітет, який  постійно в розмові про Фабрику використовував  Володимир Йосипчук – це ЮВЕЛІРНА РОБОТА. Адже, якщо взяти до уваги всі аспекти цього проекту – то, по-факту, отримуємо поєднання непоєднуваного,  а саме: сучасний Івент-Хол, Арт-центр, Заклади громадського харчування і це все у стінах старого Промислового об’єкту. Історизм початку ХХ ст. та неокубізм ХХІ-го, історична забудова та сучасні форми постмодерну.  Навіть поєднання військового стану в країні з прагненням до сатисфакції мистецьких та духовних потреб творчої інтелігенції України та Європи. Прагнення до можливості реалізовувати митцями, архітекторами, музикантами, артистами свій творчий потенціал – це свого роду маніфест свободи духу людей Мистецтва Європейської ГАЛИЧИНИ.

Вертаючись до теми компромісу. Архітектурна концепція комплексу втілена завдяки використанню новітніх технологій та сучасних будівельних матеріалів (там, де це реально  було можливим зробити, з огляду на історичну цінність споруди як пам’ятки архітектури).
У процесі роботи змінювались, під впливом зовнішніх факторів,  вимоги до об’єкту. Зміни в будівельно-законодавчій базі вносили корективи в проектну документацію. Ведення будівництва в умовах воєнного стану додали функцій, які навіть не передбачалися первісними проектними рішеннями.
Так на об’єкті з’явилися підземне укриття-сховище, виникла потреба в системі автономного енергопостачання, генераторах та сонячних батареях, резервуарах питної води, додатково більш ретельно  опрацьована система пандусів та комунікації  для людей з обмеженими можливостями. Акцентом на фасаді споруди є металеві сходи, які  одночасно і ведуть  на літню відпочинкову терасу, і мають функцію пожежного евакуаційного шляху.

‘’ Весь час перебування в комплексі Jam Factory не покидає враження, що ти знаходишся в чарівному замку, при чому цей замок має однозначно східні і романські мотиви у своєму неповторному образі. На мою суб’єктивну думку,  неоготикую  тут і не пахне. Це типовий історизм, при цьому тут чітко простежуються східні грецько-турецько-татарсько-єврейські  мотиви Криму – Ялтинського  Ластівчиного  Гнізда та Воронцовського Палацу. Кутові башти з гострими шпилями, лучкові арки вікон, тинькування  стін – імітація великих кам’яними блоків пісковику… Задля посилення ефекту, для озеленення  сюди явно просяться  арки пергол з квітучими трояндами, кулі з самшиту, каскади дикого винограду, силуети кипарисів та ялівцю, і рожеві  магнолії…

На другому  поверсі  розташовано музей: історична настінна експозиція та вітрини з експонатами, що ілюструють діяльність цих приміщень в якості промислових, доповнена монітором з електронним гідом і всю візуальну інформацію є можливість отримати аудіальним шляхом.
Кожен робочий простір  –  чи то музична сцена, чи лаундж-зона,  чи бар, чи музейна експозиція – усе зроблено в іншому стилі, відповідному  до заданої функції, і фантазія дизайнерів проявилася всюди  цікаво і креативно. У дусі поєднання сучасного мінімалізму, техно, хай-теку та навіть моментів стим-панку – винесені назовні мідні труби, елементи історичного технологічного обладнання.
В інтер’єрі  приміщення музею читається  гарне алегоричне  поєднання: те,  що морально вже відмерло, але фізично продовжує існувати, є рамками і обмеженнями тому, що імпульсом  сучасності і новизни вривається в цей світ.  Це не подвійний комплімент, а гіперболізована ілюстрація.
Стіни музею – a’la радянські обшарпані під’їзди, в просторі котрих розташовано надзвичайно сучане рішення експозиції. така собі Машина часу…

Світлий Лаундж-бар на другому поверсі та простора літня тераса, з якої відкривається дивовижний краєвид на Високий замок – також вирішені в стилі контрасту. Реставрована столярка віконних рам та балясини антикварних сходових  перил пофарбовано під червоне дерево,  білий порцеляновий п’єц  –типова Львівська родзинка, круглі дерев’яні столики, м’які крісла та диванчики – все це створює затишну і комфортну атмосферу, де хочеться відпочити і розслабитись.

У роботах по реставрації історичної столярки – віконних рам та дверей були задіяні львівські майстерні. Озеленення внутрішньої території вирішено площею еко-блоків з трав’яним покриттям, які виготовлено з переробленої сировини, що є надзвичайно актуальною темою в сенсі екологічного підходу до вибору матеріалів.

Чорний куб – це багатофункційне  приміщення з театральною сценою, де можна проводити концерти музичних гуртів, лекції, презентації, театральні вистави. Поєднання білого і чорного, світла й тіні, інь-янь… добра і зла – ці алегоричні моменти явно читаються  в загальній  концепції проекту.

Зі слів Володимира Йосипчука – болюча тема львівських широкомасштабних проектів – це як збудувати нове, не критично руйнуючи при цьому старе. Містобудівники та реставратори, боролися за реалізацію ідеї недаремно.

Функція Jam Factory – сучасний мультифункційний Арт-центр та Івент-Хол, що передбачають активні навантаження на конструкції споруди. Розташування території в низині Полтви та майже двохсотлітня історія цього промислового комплексу – однозначно не додали міцності ні фундаментам, ні дерев’яним конструкціям каркасу споруди. Тому однією з першочергових задач було відведення води, роботи  по гідроізоляції та консерваційні роботи по збереженню історично цінних  конструкцій будівель. Якщо брати порівняння з роботою музичного гурту, то роль цих підземних робіт – це як робота звукорежисера: людини не видно, але без його участі «кіна не буде». З точки зору містобудівної концепції, ціллю архітекторів було максимально привернути увагу до розвитку цієї ділянки Львова. Зі слів архітекторів проекту: «Для району Підзамче, де власне, розташована Фабрика, який вважається одним з найбільш занепалих у Львові… Такий культурний центр повинен стати одним із каталізаторів його ревіталізації». Підзамче поєднує в собі географічну близькість до центру міста та внутрішній дух справжнього Львова, зі збереженням концепції просторової структури, її масштабу і характеру.

Детальніше про архітекторів Володимира Йосипчука, Юліана Чаплінського, та їх Архітектурне Бюро «AVR Development». Читайте на нашому порталі

також можна ознайомитись з переліком компаній, які брали участь у внутрішіх та зовнішніх оздоблювальних роботах
в тендері на підрядні роботи по віконних конструкціях брала участь компанія «Алюмабуд».
дверні конструкції у внутрішньому просторі–компанія «Меркор-Україна».
освітлення та проект інсаляції-компанія «LUMINAL».

Роботи по Інженерних мережах зроблено-ТзОВ «Деос Реліз».
рекламна продукція – ТзоОВ «ДИЗАРТ ГРУП» та «Релюс».