Оживити лофт. Як? Відповідь від Сольмаз Фуладі
Стиль лофт починався з переробки доків, а знайшов продовження у переобладнанні житлових приміщень. Він, як справжній джентльмен, стриманий, але завдяки доречним деталям, цікавим архітектурним рішенням, в основі яких гармонійне поєднання старого й нового, здатен викликати щирий захват.
Лофт є чистим полем для креативу, сірим полотном, на якому архітектор-дизайнер, розставивши мазки-аценти, може створити дуже привабливу картину. Київська архітекторка й дизайнерка Сольмаз Фуладі переконалася в цьому на практиці ― її home-студія є результатом власного творчого підходу до стилю лофт. Про оживлення лофту вона розповіла львів’янам під час відкритої лекції у ArtPRO 52 ― мистецькому просторі, створеному під патронатом Львівської обласної організації НСАУ у лофтовому приміщенні колишнього промислового простору.
Лофт виник у період економічної кризи 40-х років минулого століття, коли виробничий процес перекочував з Америки у такі країни як Китай і Корея. Приміщення, в яких уже нічого не виробляли, пустували, і їх стали роздавати на пільгових засадах митцям. Наприкінці 50-х криза відступила і ті приміщення, перероблені під житло, із урбаністичним шармом, набули великої популярності ― їх скуповували ріелтери й дорого продавали заможним людям. Лофт став модним, лофт почав з’являтися навіть у підвалах…
В Україну лофт прийшов дещо пізніше ― у 90-х роках: відстала стара промисловість занепала, а нова не з’явилася. Так теперішній львівський бізнес-центр „Промисловий“ ― це колишній Львівський м’ясокомбінат (давніше – «Львівська міська бойня»), де дві третіх площі становили цехи. У них проходив повний робочий цикл виготовлення м’ясної продукції. За часів Івана Левинського (його фірма споруджувала цей виробничий комплекс) тут був спроектований і базар. Згодом цей об’єкт відігравав важливу роль у харчовій промисловості міста в радянські часи. Та вже у 90-ті роки екологічно небезпечне виробництво перенесли за місто і весь промисловий простір м’ясокомбінату став перетворюватися на бізнес-торговий центр стихійного типу. Але в наш час у нього з’явились нові перспективи: він поступово трансформується у сучасний бізнес-центр, де не останнє місце займає і мистецьке середовище.
Сольмаз Фуладі ― засновниця студії дизайну Solmaz Primavera.
У неї багато реалізованих проектів, вона відзначилася і в fashion-шоу, і в оригінальних перформенсах. Заслуговує уваги і її предметний дизайн ― Сольмаз створює унікальні меблі з бетону й іржавого металу. Архітектурна творчість Сольмаз Фуладі торік здобула міжнародне визнання. За п’ятнадцять років українська дизайнерка іранського походження перепробувала всі стилі, але любов до лофту перемогла. У Києві її називають „королевою бетону“. Таке означення спочатку Сольмаз обурювало, але згодом вона зрозуміла, що в цьому її особливість, її «фішка».
Власний дім, а заодно і студія у стилі лофт ― те, про що вона мріяла і що втілила в життя. Саме на їхньому прикладі Сольмаз Фуладі за допомогою презентації і показала присутнім на лекції, як можна лофт «оживити» - перетворити у активний, наповнений змістом простір.
― Як архітектор люблю щось забрати, щось додати, ― розповіла вона. ― Люблю матеріали без нашарувань: якщо дерево ― то дерево, якщо цегла ― то цегла. Тому мені дуже сподобалося, що стара цегла у моєму домі збережена. Але перш, ніж віднайти її, кільканадцять робочих декілька днів очищали стіни від штукатурки, а потім в окремих місцях покрили їх штукатуркою, яку використовують для вуличних робіт. Коли стіна стала ідеально рівною, на неї нанесли спеціальне німецьке ґрунтування, а не лак, котрий не дихає. Усі роботи перевіряла сама, взагалі, можу навіть працювати разом із робочими, бо це більш продуктивно, ніж командувати процесом.
Архітектор-дизайнер, переконана Сольмаз Фуладі, мусить відчувати форму. А також знайти зв’язок із тим, що творить, щоб той, хто дивиться на предмет, бачив у ньому вас. Бо коли ви працюєте, то вкладаєте в роботу енергію, а вона згодом ретранслюється іншим.
Її улюблена геометрична форма ― піраміда. Так сонце у її студії проходить через декоративні піраміди-тетраедри зі звичайної арматури і утворює цікаву гру світла й тіні. Промені сонця можна тут знайти усюди, навіть в окремих деталях меблів, як от у ніжках стільців. Взагалі, весь дім ніби перебуває під знаком Сонця. Таку прихильність до цього світила Сольмаз вбачає в іранській релігії мітраїзм (мітро ― сонце, жіночого роду), якій уже більше шести тисяч літ. Сонячність лишила відбиток на всьому, що Сольмаз створила.
Лофт може оживити і дерево, і зелень. Тож одне і друге присутнє в просторі її дому. Так балкон (власне його стіни і підлогу) Сольмаз оздобила дерев’яними панелями, що додало йому затишку. Тепер у цьому місці, сівши у крісло, можна насолодитися виглядом із вікна, зеленню і відпочити. М’які панелі у поєднанні зі скляними плитками, які можна міняти місцями, бо вони на липучках, теж урізноманітнили строгий «пром.інтер’єр».
Оживлюють лофт, крім того, тканини, шпалери, скло. Останній матеріал є доволі холодним. Але завдяки вплавленню в його текстуру фарби та прихованого теплого світла і створенню таким чином відповідної картини (у випадку Сольмаз ― це знову ж образ сонця), скло теж здатне лофт оживити.
― У стилі лофт важливо використовувати натуральні тканини ― бавовну, шовк, шерсть, льон, та ні в якому разі не поліестер. Вони мають бути теплих кольорів, бо холодні ще більше все охолодять, ― наголосила Сольмаз Фуладі. ― Два роки я жила у Данії й полюбила датську кольорову гаму ― ця любов відображена у моїй спальні, яку гості називають романтичною. Я мріяла про дім, де немає стін і дверей, проте є порядок. Це така японська філософія. І тепер у мене у спальні ― шафа без дверей. В ній усе перед очима, що економить час, коли треба зробити вибір щодо одягу й прикрас.
Оживити лофт може навіть іржавий метал. Власне іржа додає теплоти й життя. Столик, а також двері з іржавих листів металу, люстра і карниз з арматури („мені принесли двадцять карнизів, але жоден із них не підійшов, тоді я розізлилася і взяла звичайну арматуру ― економно і швидко“) ― любов Сольмаз до збирання «красивого металобрухту» знайшла практичне застосування.
― Люблю знаходити старі меблі, металобрухт і давати їм друге життя, ― зізналася архітектор. ― Якось знайшла на закинутому заводі у Києві п’ятдесят картонних коробок із скляною бірюзовою плиткою. Плитка виявилася цілою, тож я її використала в оздобленні кухні. Коли ж знайшла у старій ванні противогази, то кричала від радості ― зробила з них дизайнерські світильники.
Є в інтер’єрі її дому і еgg chair ― особливе крісло, виготовлене з бетону. Не зважаючи на очікування скептиків, воно не вийшло надважким ― лише 35 кг, зате дуже міцне, зручне і неповторне. Крім нього, особливою родзинкою стали ще й сходи, які піднімаються від підлоги до стелі. Вони, звісно, теж бетонні, але без поручнів і ніби витають у повітрі. Освітлення під ними ― жовто-блакитне, бо, попри закоріненість в іранську культуру, Сольмаз любить Україну. До того ж, усі ці та й інші предмети ― ідеї Сольмаз, витвір її уяви, оскільки вона нічого не запозичує, творить, натхненна музикою чи життям загалом, сама.
У сприйнятті Сольмаз лофт більш пов’язаний з індустріалізацією. Основне ж завдання архітектора, який має справу з лофтом, ― зберегти те, що є, і створити простір, в якому можна би було жити. Того, хто гадає, що житло у стилі лофт створює враження життя на заводі, архітектор переконує в протилежному ― живе у лофтовому просторі з двома дітьми й почувається добре. У цьому можна переконатися й, як то кажуть, на власні очі, завітавши до неї у гості.
Зустріч із Сольмаз Фуладі ― це перший захід у стінах ArtPRO 52 із запрошеним лектором, який організували архітектори Юлія Шимчук і Олена Нікітенко. У колишньому промисловому просторі заплановано проведення й інших акцій ― стежте за анонсами.
Автор статті ― Наталя Яценко
17.05.2018
