Цей рік вніс свої корективи у всі заплановані заходи і святкування. Так масштабний фестиваль «ВЕЖА», який мав відбутися втретє, перенесли на наступний рік. На щастя, послаблення карантину дало змогу провести хоча б дещицю з того, що хотіли львівські архітектори, не онлайн, а офлайн. Тож 1 липня у стінах Порохівки було репрезентовано міжнародну виставку-семінар «Зустрічі-Spotkania» – 2020, а достойні архітектори не зосталися без нагород і слів подяки. Архітектурні святковості завершилися кількаденною поїздкою в Карпати й появою нової традиції — 6 липня, в день народження Івана Левинського, для вшанування пам’яті цього видатного зодчого, усі охочі зібралися біля його пам’ятника на Личакові.
Цей рік вніс свої корективи у всі заплановані заходи і святкування. Так масштабний фестиваль «ВЕЖА», який мав відбутися втретє, перенесли на наступний рік. На щастя, послаблення карантину дало змогу провести хоча б дещицю з того, що хотіли львівські архітектори, не онлайн, а офлайн. Тож 1 липня у стінах Порохівки було репрезентовано міжнародну виставку-семінар «Зустрічі-Spotkania» – 2020, а достойні архітектори не зосталися без нагород і слів подяки. Архітектурні святковості завершилися кількаденною поїздкою в Карпати й появою нової традиції — 6 липня, в день народження Івана Левинського, для вшанування пам’яті цього видатного зодчого, усі охочі зібралися біля його пам’ятника на Личакові.
Того ж дня, тобто 1 липня, присутні в Центрі архітектури, дизайну та урбаністики змогли оглянути виставку «ЗУСТРІЧІ-SPOTKANIA». Цей проєкт започаткований торік і є результатом співпраці викладачів-архітекторів Національного університету «Львівська політехніка» і Вищої технічної школи в Катовіцах. Цьогорічна виставка творів художників, архітекторів і дизайнерів була запланована в межах навчальних семінарів для студентів.
Наступного дня 2 липня був лекційний день #Archmeeting, організований спільно з DHC Media (Київ). На цьому заході київські архітектори Андрій Ковальчук – директор, головний архітектор проектів Інституту “МіськЦивільПроект” спільно з Анною Корніловою виступили з лекцією на тему: “Реконструкція Київського зоологічного парку загальнодержавного значення у м. Києві”. Другу лекцію-презентацію представив Юрій Кайгородцев – засновник і керівник компанії in.Lab – на тему: “Інновації в ландшафтному дизайні в Україні, які працюють вже сьогодні”.
А з третього до п’ятого липня тривала захоплива мандрівка, під час якої львівські архітектори разом із родинами ходили гірськими стежками й милувалися краєвидами закарпатського курорту Драгобрат. Оскільки її придумали замість фестивалю «Вежа», то й гасло вона мала відповідне — «ЗамежіВЕЖІ».
Організатор мандрівки Ігор Данчак розповів:
— 34 учасники поїздки віком від 3 до 67 років, вагою від 10 до 170 кг, різного фізичного стану і абсолютно не підготовлених фізично до важкої подорожі, піднялись на одні з найвижчих вершин Українських Карпат: гору Велика Близниця, гору Жандарм, гору Стіг і високогірне озеро вулканічного походження Геришаска! Мало того, вони ще й ночували дві ночі на висоті 1550 м в розташованому там готелі Оаза, де спілкувались, обмінювались життєвим і професійним досвідом, культурно відпочивали і смакували найсмачніші страви найвижчого кулінарного мистецтва! Все це вдалося здійснити лиш спільною ідеєю любові до архітектури, Дню Архітектури, дружбою, любов’ю до України і бажанням побачити найгарніші місця Батьківщини!
Завершальним акордом святкування стала традиція, започаткована торік під час відзначання року Івана Левинського. Це зустріч людей, не байдужих до архітектурної спадщини Львова, біля могили-пам’ятника великому галицькому будівничому. Присутні не лише згадували про видатного архітектора, а й говорили про шляхи розвитку сучасної архітектури України.
— День архітектури України і День архітектора — це важлива дата і раніше ми приурочували саме до неї Фестиваль архітектури і мистецтв «ВЕЖА». У зв’язку із карантином вирішили перенести фестиваль на наступний рік, та все ж провести низку заходів, які були би об’єднані спільною ідеєю радісних зустрічей наших архітекторів після важкого карантинного часу, — розповідає голова Львівської Спілки Архітекторів Богдан Гой. — Виставка мала відбуватися в Політехніці, #Archmeeting — в BANKHOTEL, але через карантин усе перенесли в Центр архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа». Поїздка в Карпати мала відбутися пізніше…
Робочою назвою цьогорічного фестивалю була тема: «Без обличчя» — чому сучасна українська архітектура втратила власне обличчя і не є впізнаваною у світі, що потрібно, щоби ця ситуація змінилася. Хотіли запросити насамперед митців, дизайнерів, архітекторів українського походження, які працюють за кордоном, проте не втрачають свою українськість. До нас мав приїхати відомий архітектор з Канади Радослав Жук. Не зважаючи на свій поважний вік (йому вже 88 років), він люб’язно погодився завітати на наш фестиваль. Власне пан Жук належить до таких архітекторів світового рівня, що несе оту ідею національної ідентичності. Також за допомогою партнерів ми вели перемовини з Олегом Дроздовим, Віктором Зотовим, Олегом Україною — архітекторами, яких ідентифікують як українських на світовій арені. Вони мали провести лекції і майстер-класи. Крім того, мав відбутися воркшоп, присвячений сучасній архітектурі українського житла. Його назва мала бути дещо провокативною: «Чи закінчується українська архітектура в Шевченківському гаю?». Молоді архітектори беручи участь у проектному семінарі-воркшопі мали шукати відповідь на це запитання і на те, яким мусить бути сучасне українське житло в другій декаді ХХІ століття. Ідеї залишилися актуальними, спробуємо їх втілити наступного року.
Щодо спроби проводити різні заходи під час карантину в онлайн-форматі (адже дехто робить і цілі фестивалі онлайн), то ми переконалися, що архітектори таки потребують живого спілкування. Тому що після заходу має бути зворотний зв’язок, обговорення побаченого-почутого. На жаль, наші експерименти з онлайн-форматом показали, що в ньому нема таких можливостей, які дає індивідуальне спілкування. Правда, не заперечуємо онлайн-подій — стараємося їх регулярно проводити на нашому ютуб-каналі. Раніше в нас були тільки онлайн-стріми з подій в Пороховій вежі, під час карантину почали проводити вебінари, зустрічі, розмови, навчання. Переваги ж офлайну в тому, що він дає змогу зберегти зв’язок із Пороховою вежею, наповнити її життям. Віримо, що карантин не назавжди, і ми повернемося до нашого звичного спілкування, якого дуже потребуємо. Наступного року буде 30 років відновлення незалежності України і ми б хотіли, щоби наша «ВЕЖА» проявила себе в повну силу й ніякі фарс-мажорні обставини нам не завадили.
Автор статті — Наталя Яценко