Перша «ВЕЖА»: пошук національної ідентичності в сучасній архітектурі України

Перша «ВЕЖА»: пошук національної ідентичності в сучасній архітектурі України

До 110 річниці заснування Львівської спілки архітекторів у Пороховій вежі вперше пройшов фестиваль української архітектури. Акції, які відбувалися упродовж 28 ― 30 червня в «Порохівці», ― виставки, архітектурний кінофестиваль, круглий стіл, проектний семінар, авторські лекції, світлова вистава тощо ― вдихнули в неї нове життя. Його ж завершенням стало святкування 1 липня Дня архітектури України у Свірзькому замку.

Ідея заснування й проведення такого масштабного заходу належить голові Львівського осередку Національної спілки архітекторів України – Богданові Гою. Організаційна робота над фестивалем зайняла більше двох місяців.

– Цей фестиваль дуже потрібен не лише архітекторам, а й нашому місту, він мав би стати щорічним і охоплювати весь Львів, з центром подій у Пороховій вежі – саме тому фестиваль і носить назву ВЕЖА – зазначив голова Спілки.

Відкриття фестивалю збіглося з відкриттям виставки найкращих архітектурних та мистецьких дипломних робіт студентів «Львівської політехніки» та Львівської Національної академії мистецтв. Їхні автори (або представники кафедр, де ті навчаються) отримали нагороди ― було вручено понад 50 грамот ЛОО НСАУ.

Особливу подяку за мистецькі інсталяції висловили викладачу ЛНАМу Миколі Молчану.

На відкритті фестивалю присутнім у залі на третьому поверсі Порохівки провели короткий історичний лікбез щодо появи Спілки архітекторів у Львові та місць її діяння. Замислюючись над тим, чи справді українські архітектори почали гуртуватися лише з приходом радянської влади, дослідники цього питання натрапили на цікавий факт: у одному із варшавських видань йшлося про те, що 24 червня 1908 року було створене «Коло польських архітекторів у Львові». Воно було більш ширше, ніж національне об’єднання, зокрема до нього входили такі відомі українські архітектори, як Левинський, Бронівецький, Обмінський тощо. Це коло і стало першим осередком для гуртування львівської когорти архітекторів.

У міжвоєнний період і навіть у кінці 30-их років минулого століття, коли уже формується Спілка українських радянських архітекторів, її ядром залишаються ті самі архітектори, які сформували перше громадське об’єднання ще на початку ХХ ст. Окрема увага була приділена необхідності зміни «радянської суті» Порохової вежі, де після різних перипетій з приміщеннями опиняється Спілка. З пам’ятки оборонної архітектури, у якій тепер розміщується Львівський будинок архітектора, тепер львівськими зодчими пропонується зробити «Центр архітектури, дизайну та урбаністики».

Так архітектори отримують не лише простори для своїх заходів, але й якісні громадські простори – мистецьку кав’ярню, дитячу творчу студію, прес-центр, книгарню тощо, серед яких виділятиметься особлива «родзинка» ― бібліотека (забігаючи наперед ― власне вже під час фестивалю «Вежа» вона теж привертала увагу через арт-інсталяцію з трав Юлії Шемчук).

Порохівка пережила різні нелегкі й руйнівні часи, однак вона могла би в майбутньому стати цілим мистецько-культурним центром регіонального значення. Яких саме трансформацій їй слід зазнати, розповіли кадри презентації: функціонально можна використовувати навіть горище, зміни мав би відчути і благоустрій прилеглої до неї території, а якісна підсвітка перетворила б Вежу на одну з яскравих точок міста (як це ефектно виглядатиме, у суботу, 30 червня, було продемонстровано у світловій виставі «Освіти Порохову вежу»).

Після відкриття розпочалася робота фестивалю у трьох напрямках ― перегляд відеопрезентацій до архітектурних проектів (архітектурний кінофестиваль), круглий стіл про сучасні проблеми архітектури України під кутом пошуку самоідентичності та проектний семінар (workshop) «Перетворення просторів Порохової вежі під Регіональний архітектурно-мистецький центр».

Архітектурний кінофестиваль ― присвячений новому сучасному типу архітектурної подачі, а саме - відеопрезентаціям, які варіюються від проектної анімації до роликів про вже збудовані об’єкти.

Його організатори не акцентували уваги на розрізненні жанрів, тому кожна робота, представлена на ньому, просто мала вигляд короткометражної кінострічки. Члени журі (архітектори з різних областей України - від Закарпаття до Миколаївської області) визначили серед них найкращих у кількох номінаціях ― «Найкраща архітектура», «Найкращі графічні ефекти», «Найкраща режисура» тощо. Було присуджено й приз глядацьких симпатій. Окрему відзнаку «За архітектурну ідентичність» отримав проект реконструкції кінотеатру ім. Івана Миколайчука в Чернівцях.

У воркшопі «Перетворення просторів Порохової вежі під Регіональний архітектурно-мистецький центр» брали участь студенти Політехніки. 

Вони отримали, як завдання для архітектурних трансформацій, план усіх трьох поверхів вежі, плюс ― розгляд організації благоустрою біля неї. Усі учасники поділилися на три команди, кожна з яких висувала ідеї щодо перетворення обраного поверху Порохівки ― першого, другого чи третього.

Перший поверх, за задумом першої групи семінару, мав би стати поліфункціональним і відповідати інтересам молоді ― тут міг би бути виставковий зал і коворкінг ― місце для зустрічей, роботи та спілкування.

Друга група запропонувала на другому поверсі Вежі встановити інсталяцію безмежного простору й для огляду ― макет Порохової вежі.

Третя група вирішила зробити універсальний конференц-зал, використовуючи мобільну скло-алюмінієву систему і рухомі експозиційні перегородки або рейкові стенди. Частина даху могла би, на їхню думку, бути розсувною, а експозиційний простір ― стати симбіозом історичної і сучасної архітектури, а місця для сидіння глядачів пропонується розмістити у формі мобільного амфітеатру.

Круглий стіл «Українська архітектура. Пошук самоідентичності» складався з двох частин, де були як виступи, так і жваві обговорення. Його учасники розпочали з аналізу українського суспільства і його впливів на українську архітектуру ― виступ доцента кафедри реставрації ІАРХ «Львівської політехніки» Василя Петрика, продовжили розповіддю історика, викладача УКУ Ігоря Жука про українські формації, зокрема фабрику Левинського. Внаслідок обміну думками, обговорень та дискусій, учасники столу дійшли висновку, що упродовж століть спостерігається тяглість українських архітектурних традицій. При цьому є три складові, які впливають на розвиток архітектури загалом і зокрема урбаністичної ― клімат, ментальність і духовна основа. Українська архітектура давніша, ніж досі вважалося: адже ще в часи Трипілля будували двоповерхові будинки і міста до 10 тисяч жителів.

Крім того, учасників круглого столу цікавили сакральна тема, тема спільнот і товариств, і у цьому контексті проблематика сучасної української архітектури і перспектива її розвитку. Архітектор Олександр Вендзилович розповів, як під впливом різних культур змінювалась наша сакральна архітектура, як традиція дерев’яного зодчества перейшла у традицію мурованого будівництва. Форми сучасних українських храмів потребують новітнього звучання, хоча за настроєвістю, наповненістю вони повинні залишатися традиційно українськими. Доповідач зробив висновок: потрібно розвивати церковну архітектуру і при цьому працювати з громадами, щоб подолати забобонні страхи перед архітектурою «модерних храмів» і не будувати собор «такий, як у сусідньому селі» чи «у позаминулому столітті».

Архітектор Віталій Шуляр темою своєї доповіді обрав детальну історію створення першого професійного об’єднання архітекторів Львова. Архівні матеріали, до яких він звернувся в пошуках інформації, дали багато цікавих фактів, що доповнили розповідь, яка прозвучала на відкритті фестивалю.

Наступного доповідача, викладача кафедри архітектурного проектування «Львівської політехніки» Ігоря Данчака хвилював рівень освіти архітекторів, яка позбавлена будівельної практики і відображає проблеми нашого суспільства. «Бракує проектних залів, проблема легалізації студентських «хвостів», до якої додається викладацька проблема виживання ― професори часто їдуть заробляти гроші за кордон» - обурювався спікер.

Модератор круглого столу Юрій Горалевич зазначив: «Практично вперше серед українських архітекторів відбулося таке широке обговорення з таким набором тем. Кожна з них потребувала часу для висвітлення, тож не встигли поговорити про найкращі взірці і риси архітектури періоду відновлення української Незалежності. Результатом же круглого столу стане офіційний документ, своєрідний маніфест: як Україні рухатися у розвитку держави, що матиме вплив на розвиток архітектури. Коли його підготують, він буде оприлюднений ― надісланий у навчальні заклади, громади, представникам державної влади тощо».

Перший, насичений подіями, день фестивалю фінішував блоком авторських лекцій про сучасну архітектуру України і світу. Непересічних спікерів ― Олеся Горалевича, Олега Україну, Павла Гудімова й Паоло Еміліо Даффару ― прийшло послухати багато не лише львів’ян, але й гостей міста, зал Порохівні був переповненим.

Лекція архітектора Олеся Горалевича «Архітектура за межами кордонів» стала розповіддю про особливості роботи та освіти архітектора за кордоном, а також про проблеми сучасної архітектури в Україні. Олесь працює в команді gmp Architekten von Gerkan, Marg und Partner (Берлін, ФРН), де розробляє проекти у різних країнах, чотири роки тому брав участь у Венеційському бієнале, тож має різнобічний досвід архітектурного проектування. На його переконання, у архітектури є два кордони ― географічний, який завдяки Інтернету й подорожам українцям вдалося подолати, і психологічний ― те, що за межами сприйняття, наразі подолати ми нажаль ще не можемо. Українські архітектори надихаються розмаїттям культур, творять красиві образи і переносять їх на наш ґрунт, а потім… люди добудовують все «по-своєму». Глобалізація знищує ідентичність. Але і в сучасних умовах її можна розвивати: нова архітектура мусить мати зв’язок зі старою, національною, архітектор, проектуючи, повинен мати повагу до культури місцевої, а саме до її «локальної традиції».

Засновник майстерні «Олег та Ліля Україна» – архітектор з Дніпра – Олег Україна пошук української ідентичності в сучасних проектах проілюстрував на прикладах власних робіт. Його погляд на українську архітектуру модерний: Олег максимально враховує побажання замовника, використовує сучасні матеріали й технології, при цьому вміло застосовує цитування старого «власне українського» вводить в інтер’єр традиційну піч, килимки, рушники, справжній петриківський розпис та інше. Жартує (взагалі, вся лекція була пересипана дотепами), що найбільш українським є мер Дніпра Борис Філатов адже замовив йому проект власного маєтку в «українському стилі».

Павло Гудімов, засновник арт-центру «Я Галерея», куратор, колекціонер, дизайнер, музикант, розвиває й популяризує сучасне мистецтво. Здавалося б, що його участь у архітектурному фестивалі не є доречною. Проте архітектура ― це мистецтво проектування не лише будівель, але й експозицій. До того ж, дід Павла Гудімова, будучи у Спілці архітекторів, часто приводив внука до Порохової вежі. Щось магічне було для малого у самій вежі і понятті архітектури. І теперішня участь Павла у «Вежі» ― зв’язки, які підтверджують безперервність. Тому лекція «Архітектура і культура. Мій кураторській досвід дизайнування виставок» ― комунікація Павла Гудімова з молодими й немолодими архітекторами, які цікавляться архітектурою ширше. Він розказав про архітектуру експозицій, інший формат передачі інформації ― можливість відкривати нові світи. Львів’яни пам’ятають проект «Тіні забутих предків» ― проект-фантазію, де артефакти творять атмосферу. «Нові старі майстри» в ЛНГМ ім. Б. Возницького ― проект, в якому в діалозі перебували художники-класики й сучасники. Павло Гудімов працює зі звуком, світлом, експонатами й новою формою кураторських екскурсій. Його найновіший проект «Metropolis. Минулі утопії майбутнього», де задіяні кіно, карикатура, оригінальні креслення, цитати. «Можливо незабаром цей проект вдасться представити і у Львові» - пообіцяв слухачам Павло.

Останній лектор ― архітектор («проектувальник великих споруд»), реставратор Паоло Еміліо Даффарра запропонував присутнім послухати лекцію про «Італійський досвід у реставрації пам’яток архітектури». Двадцять сім років він працював в Італії, займався реставрацією історичних будівель, згодом переїхав до Львова й відкрив разом з дружиною власний салон декоративних оздоб. Під час презентації Паоло Еміліо Даффарра розповів і показав, як геть занедбані, вкриті корозією пам’ятки внаслідок дбайливого очищення й грамотного укріплення отримують друге, майже нове життя, що особливо актуально для львівських пам’яток, зокрема такої як Порохова вежа.

На завершення цього фестивального дня львівські спілчани запросили всіх своїх гостей на дружню бесіду-фуршет у клубну кав’ярню Львівського будинку архітектора, яка була доповнена запальними пісенними виступами студенток-архітекторів.

У суботу, перед презентацією результатів проектного семінару, охочі могли взяти участь у екскурсіях: архітектурними майстернями Львова і визначними місцями нашого міста, як от Оперний театр, Личаківський некрополь, Львівська політехніка.

Підбиттю підсумків семінару передував і перегляд документального кінофільму телеканалу 1+1 «Україна. Повернення своєї історії». Стрічка формату ВВС відкрила глядачам справжні історичні факти про наше минуле, зокрема княжої доби. Архітектор Василь Петрик брав участь в одному з епізодів зйомок:

― Фільм побудований як розгадка таємниць, він розвивається за багаторівневим сюжетом, котрий передбачає зустрічі з фахівцями для давання коментарів. Так мене знімали з георадаром у Холмі (Польща) в церкві Богородиці, де відбувалися пошуки реліквій короля Данила. Це кіно пов’язане з ідеєю фестивалю, перегукується з нею, до певної міри воно стало продовженням круглого столу ― опісля його перегляду відбувся обмін враженнями і думками, – поділився своїми враженнями від цього заходу архітектор.

Також два фестивальні дні тривав архітектурний квест, важкі завдання якого були цікавими, ретельно продуманими, що давало змогу його учасникам, як правило не львів’янам, сприйняти місто по-новому. Не зважаючи на заховані підказки, повністю маршрут не пройшла жодна з команд. Та все ж переможці квесту ― найбільш ретельні пошукувачі ― отримали нагороди.

Їх, а також переможців кінофестивалю вшанували дипломами й відзнаками під час великого концерту до 110-річчя заснування спілки архітекторів у Львові, що проходив на сцені третього поверху Порохівки у суботу.

У концерті взяли участь молоді, але добре знані Львівські колективи та виконавці, зокрема: Струнний квартет (О. Кобилецький, Р. Воробець, Ю. Іськів, Д. Куцій), Мар’ян Романчук (соліст Гурту DiZeX Band), Вокальна формація LaVivо та Гурт Ladies Triо.                                

На церемонії вручення був присутній і голова Львівської ОДА Олег Синютка ― до Дня архітектури України він вручив відзнаки районним архітекторам Львівської області та членам Правління ЛОО НСАУ.

Другий день фестивалю „Вежа“ пізно увечері мав яскраве завершення: інтерактивне освітлення Порохової вежі й запуск у небо повітряних ліхтариків. На вході до Вежі відбувалося своєрідне музично-світлове шоу ― під мелодію пісень Фредді Мерк’юрі вежа змінювала своє забарвлення із червоного на фіолетове, бузкове, бірюзове… Збоку можна було оглянути статичний варіант експериментального освітлення вежі і парку.

― Ми хотіли приблизно показати, як гарно буде виглядати Порохова вежа, коли знайдемо кошти для її освітлення (триває їх збір), ― розповів реалізатор ідеї, керівник фонду „Місто світла і добра“ Сергій Жаглов.

― Крім того, присутні на фестивалі побачили так би мовити творчий проект, а наступний етап ― проект робочий, який уже потребуватиме затвердження і узгодження технічних моментів із різними міськими установами.

Третій день фестивалю – День архітектури України – учасники заходу зустріли у Свірзькому замку. Форма святкування була і розважальна, і творча ― пікнік і мистецький пленер. До архітекторів долучилися сільський голова Свіржа Іван Серняк і заступник голови Львівської облради Андрій Білоус. Опісля пленеру було відзначено дві роботи: графічна ― Віктора Кудіна і живописна ― Олега Боршовського.

Продовжилось святкування у трапезній середньовічного замку, де смачні страви буди добре приправлені щирими вітаннями, веселими жартами, гарними піснями та хорошим настроєм.

Перша «Вежа» стала ніби оглядовим майданчиком для всіх фестивалів наступних. Разом з тим вона заклала підвалини добрих традицій ― збиратися архітекторам з різних куточків України разом, щоб думати, аналізувати пройдений шлях і прогнозувати, творити майбутнє.

 

Автор статті ― Наталя Яценко

13.07.2018

© 2013-2018 Західноукраїнський Архітектурний Портал. Всі права захищено.