«Іван Левинський. Імпульс» — імпульс більше пізнати Львів і його будівничого

«Іван Левинський. Імпульс» — імпульс більше пізнати Львів і його будівничого

Іван Левинський — унікальна особистість, яка пройшла шлях від будівельника, підприємця, педагога, архітектора до громадського діяча. 2019 рік — його рік, до проведення якого зголосилося понад 20 інституцій. Так у Будинку архітектора з 26 березня до 12 травня тривав великий виставковий проект, Музей Левинського репрезентував маршрут Левинського, на початку осені Музей етнографії та художнього промислу теж представить велику експозицію, йде підготовка до проведення у Львівській політехніці міжнародної конференції. Зібраний матеріал мав би потрапити до Відня — австрійці сприятимуть, щоби рік Левинського завершився в столиці колишньої Австро-Угорщини.

Постать. Наблизитися, розкрити, зрозуміти

«Іван Левинський. Імпульс» — це другий великий виставковий проект, який відкрили в Будинку архітектора з часу організації в ньому роботи Центру архітектури, дизайну та урбаністики. Перший, «Метрополіс», був присвячений футуристичним візіям архітекторів, дизайнерів, урбаністів щодо початку ХХІ століття. Погляд, скерований з минулого в майбутнє, цього разу змінив вектор — з часу теперішнього він перемістився в минуле, коли творилося архітектурне сьогодення, в даному випадку — Львова.

Проект «Метрополіс» створила „Я галерея“ Павла Гудімова для Книжкового арсеналу, тому до просторів Порохової вежі його довелося адаптувати. Цього разу організатори експозиції звернулися до львівського контексту, тим більше, що відвідувачі попередньої виставки очікували побачити щось про Львів. Коли почали шукати тему, то зрозуміли, що серед усіх особистостей, вартих висвітлення, найяскравішою особистістю є Іван Левинський. Тим більше, що в липні цього року виповнюється 100 років від дня його смерті — добра нагода подивитися на спадщину Левинського в ретроспективі. Слово «імпульс» у назві виставки неспроста — це поштовх пізнати цього великого будівничого, та й сам Левинський був імпульсом для розвитку архітектури України.

Виставка розпочиналася з ознайомлення з постаттю Левинського, архітектора, повз будівлі якого проходимо ледь не щодня, але про якого знаємо доволі мало. Левинський народився в Долині, в родині вчителя, приїхав вчитися до Львівської політехніки. Це період активної розбудови Львова, бо місто стає столицею провінції Галичини в Австро-Угорській імперії і відповідальність за основні великі обʼєкти бере на себе місцева будівельна еліта, яку очолює Іван Левинський. У той час споруджують львівську Оперу й головний залізничний вокзал, після чого Левинський стає найбільшим будівельним підприємцем міста: усі громадські, житлові споруди з’являються за участю його будівельної компанії. Але йому бракує матеріальної бази, тому він відкриває пʼять фабрик, які забезпечують будівництво оздобою, плиткою, черепицею, керамікою. Їхня продукція настільки добра, що її везуть у всі куточки Австро-Угорської імперії і навіть за її межі. Таким чином Левинський формує промислову потужність Львова. Згодом він стає професором Львівської політехніки, очолює в ній кафедру ужиткового та цивільного будівництва, залучає студентів до реального виробництва — вони працюють в нього на фабриці, співпрацюють із майстрами. Це стає прототипом Баухаузу Вальтера Гропіуса. І, крім того, стає поштовхом до розвитку протоукраїнських стилів, де простежується національна ідентичність у різних сенсах, не лише політичному, а й культурному, будівельному. Левинський вигадує стиль, який згодом назвуть українським модерном. Для Львова найбільш знаковими будівлями, виконаними в цьому стилі, є Товариство «Дністер» навпроти Порохової вежі (тепер там перша поліклініка) і головний корпус НЛТУ України, збудований як бурса українського Педагогічного товариства. Міська рада, проголосивши рік Левинського, виділила кошти на ремонти фасаду товариства «Дністер». Після реставрації для багатьох львів’ян краса цієї будівлі може бути відкриттям.

Для виставкового проекту створили три фільми, перший з яких присвячений дослідникам Левинського — їх було багато, як і книжок, які можна було переглянути на рецепції. Але сама постать будівничого все одно не дуже розкрита. Організатори виставки зіткнулися з тим, що багато людей Левинського взагалі не знають і плутають з Левицьким. Це свідчить, що про нього треба говорити більше, а його роботи показувати частіше.

Фото спеціально для проекту зробив Роман Шишак. Вони дають змогу побачити, як виглядають обʼєкти Левинського на початку 2019 року. Завдання — згодом зібрати їх у єдиний каталог. Власне на фото бачимо деталі, які вирізняють обʼєкти Левинського: завжди є виготовлені на його фабриці кераміка, черепиця, унікальної складності столярка. Вони вирізняються і національним колоритом. Фільм скомпонував фото і хроніку початку ХХ століття, для того, щоб відвідувачі виставки уявили собі, як тоді виглядав Львів, буденний і повоєнний.

— Багато чого збереглося, але ще більше ми втратили, — розповідає голова Львівського осередку НСАУ, комісар виставки Богдан Гой. — Зокрема нема вже фабрик Левинського, зосталася лише одна, та й то частина її, що виходила на вул. Здоровʼя, зазнала руйнацій. Бачимо двері, до яких, як і до інших експонатів, можна доторкнутися. Їх знайшов на смітнику художник Влодко Костирко: очевидно, хтось не розумів їхньої цінності, кинув, замінивши на пластикові. Ми їх відчистили й тепер усі можуть відчути якість столярної роботи.

Маркери часу

Експозиція, що розміщувалася на другому поверсі, мала назву «Маркери часу». Вона була присвячена історичному контексту, який важливий для розуміння подій у житті Івана Левинського. Щоб матеріал був цікавим для прочитання і не втрачалася його лінійність, інформацію подавали блоками трьох типів: білий текст ознайомлював із подіями, які відбувалися у світі з 1851-го до 1919-го року, чорний — що в цей час діялося у Львові й Галичині, як світові процеси відображалися в їхній історії. І теракотовим маркером було виділено те, що ставалося в житті Івана Левинського.

— Вчитуючись, бачимо, що Львів не є глухою провінцією, а відіграє важливу роль у творенні європейської культури, Левинський — не просто активний учасник історичних подій, не раз — і генератор їх. Так, навчаючись у Політехніці, він знайомиться з Юліаном Захарієвичем і долучається до великих проектів розвитку міста як компаньйон. Імператор Франц Йосиф І ідеї просвітництва робить основою оновленої імперії, найбільшу частину якої становлять русини-українці, котрі її захищають. У світі відбуваються великі міжнародні виставки. Вони проходять навіть у Львові, у Стрийському парку, й демонструють найвищі досягнення в архітектурі, промисловості, образотворчому мистецтві. Для міста це має свій вплив — у ньому розпочинається будівельний бум. У світі на зміну класичному стилю приходить модерн, або сецесія. В архітектурі Львові виникає потреба в пошуку українського стилю, відповідь на яку дає діяльність Левинського. Науково-технічна революція й будівельний бум призвели до нових потрясінь — громадянських конфліктів, що проявляється як італійська й балканська кризи, а згодом — початок Першої світової війни. Левинський стає активним громадським діячем: у співзасновником практично усіх українських національних спілок й підтримує їх, будує по всій Галичині народні доми, а також включається в обговорення ідеї побудови нової української держави. Коли Львів переходить під владу російської армії, Левинський разом із представниками російської інтелігенції переїжджає до Києва. Згодом, коли Росія виходить із поля дії Першої світової війни, він повертається до Львова, та в 1919 році помирає, — коментує Богдан Гой.

Експозиція «Маркери часу» завершувалася зображенням фото памʼятника Левинському на Личаківському цвинтарі, до відновлення якого долучалися і члени Спілки архітекторів. Кілька років тому пам’ятник був у доволі занедбаному стані — син помер, а про доньку, яка працювала хіміком у Львівській політехніці, немає жодних відомостей. У вересні-жовтні в університеті проводитимуть велику конференцію, тож є сподівання, що дослідники знайдуть про неї якусь інформацію.

Обʼєкти. В деталях, історіях, кресленнях

Центральна інсталяція виставки — кабінет Левинського. Кабінет — ідея Павла Гудімова, архітектор — Олег Мочалкін, художник – Влодко Костирко. Предмети — з колекцій Львівського історичного музею, В. Костирка й М. Горіна.

Зображень архітектора збереглося мало — лише три фото і одне живописне полотно — портрет Левинського, який намалював Іван Труш. Це було обумовлено тим, що Левинський був непоказної зовнішності, мав фізичну ваду – горб на спині, тож, відповідно, не любив фотографуватися. Влодко Костирко запропонував зробити пʼяте зображення — намалювати його портрет. Це викликало запитання: як його презентувати? Золоте обрамлення й виставляння просто на стіні було б недоречним. У Національному музеї зберігається портрет Труша і фото кабінету, в якому висить цей портрет, — невеличке приміщення, в якому стоять звичайні меблі. Виникла ідея розмістити портрет у подібній інсталяції. У колекціонерів знайшли меблі з початку ХХ століття. Друкарська машинка, телефон і навіть бочка, в якій стоїть фікус, — це все старі речі. Двері до кабінету приніс Костирко — забрав з власного дому. Скромність помешкання показує, наскільки Левинський був невибагливим. Це контрастує з тими величними будівлями, які він створив. Усе життя архітектор прожив на території своєї фабрики. Він мав на території Кастелівки виділену землю для власного будівництва, проте за буденними клопотами не встиг нею скористатися і згодом подарував Товариству „Праця“.

Найбільш цікавими на виставці були архівні креслення. Вершиною пошуку національного стилю мав бути будинок театру „Руська бесіда“, першого українського театру у Львові, трупа якого працювала в будівлі товариства „Дністер“ і мріяла про власну. Спершу громада вирішує замовити проект у відомих віденських архітекторів Гельмера і Фельнера, бюро яких побудувало більше сотні театральних будівель по свій Європі, а в Україні — Одеський оперний і Чернівецький драматичний театри, у Львові — Будинок вчених. Театр мав би бути на площі, де тепер памʼятник жертвам комуністичних репресій, неподалік Будинку органної та камерної музики. Автори проекту, який нагадував перероблений проект театру чернівецького, приїхали до Львова й навіть випустили листівку для того, щоби збирати кошти на будівництво. Левинський, оскільки на його думку будівля театру не несла нічого національного у своєму образі, готує контрпроект, де театральна будівля містить апеляцію до образів сакральної архітектури, української хати, гуцульських гражд тощо. За його задумом, сценічний блок є більшаим ніж зал, на цій сцені можна ставити вистави будь-якої складності. Кулуарні приміщення можна теж використовувати для проведення різних подій. Театр унікальний не лише щодо фасаду, а й у структурі планування. Бачимо відскановані фото макету, виготовленого з гіпсу. На жаль, оскільки почалася Перша світова війна, цей театр не був побудований.

Левинський розвиває не тільки український архітектурний стиль. Наприклад, він працює над проектом будівлі єврейської лікарні — теперішнім пологовим будинком на вул. Раппопорта. Його мавританська стилістика потрібна для того, щоб жителі міста ідентифікували цей обʼєкт із єврейською громадою.

Унікальний артефакт — підпис на кресленні будівлі Товариства „Дністер“. Спершу проект був виконаний у традиційному стилі французького неоренесансу, характерному для архітектури межі ХІХ — початку ХХ століття, та згодом учень Левинського Олександр Лушпинський переробляє його у стиль український. Це громадська будівля, в якій формуються всі інституції громадських організацій. Всі будинки, які будувалися за підтримки Товариства, мали фірмову відзнаку – металевий шидель, який кріпили на фасад.

Наприкінці 80-х років позаминулого століття на нинішній вулиці Генерала Чупринки Левинський будує фабрику для виготовлення будівельних матеріалів. Першим у ній запрацював керамічний цех. На початку працівників було лише 25, під час розквіту кар’єри — 800. Фабрика мала кахлярський відділ та відділ плиток до підлоги та стін, на ній робили посуд, декоративні вази, дрібну пластику та скульптуру. Збереглися фото процесу ручного виготовлення речей, у якому поруч з майстрами брали участь студенти. Кераміка начебто не вписується в загальний ряд будівельної діяльності фабрики. Та Левинський казав, що в його колег є різні коханки, в нього ж коханка — кераміка. Узори рідного Прикарпаття, які памʼятає ще з дитинства і які з’являються на мисках, свічниках, табакерках, із декоративно-прикладних елементів переходять у нього в архітектуру. На виставці «Іван Левинський. Імпульс» можна було оглянути окремі керамічні вироби фабрики Левинського, також автентичну черепицю з вул. Раппопорта, яку тепер замінено на німецьку.

На виставці були репрезентовані й інші документальні фільми, зняті спеціально до Року Левинського. Фільм „Сусіди“ давав змогу подивитися на будинки Левинського з точки зору їхніх сучасних мешканців. Адже львівʼяни часто не усвідомлюють цінності тих будівель, в яких живуть. У знятій стрічці жителі будинків Левицького розповіли про речі, які передаються з покоління в покоління, і тепер віднайдені. Фільм „Горизонти Івана Левинського“ — погляд на його обʼєкти згори. Зйомки будівель Левинського зроблено з квадрокоптера не лише у Львові, а і в інших містах — Камʼянці-Буській, Стрию, Перемишлі.

«Іван Левинський. Імпульс» — перший захід, приурочений року Левинського.

Ініціатором її проведення є Львівська обласна організація Національної спілки архітекторів України та Арт-галерея Павла Гудімова «Я Галерея», захід проведено за підтримки Українського культурного фонду.

Куратор – Павло Гудімов
Комісар – Богдан Гой
 
Кураторська група:
Світлана Тимків, Наталія Матлашенко, Володимир Костирко, Анастасія Камалдінова
Науковий консультант – Ігор Жук
 
Архітектор – Олег Мочалкін
Художник – Володимир Костирко
Дизайнерка – Катерина Сіваченко
Фотограф – Роман Шишак
Монтаж виставки – Юрій Горпинич, Назар Цедуляк
 
Операторська та режисерська робота:  Олександр Балабай, Дарія Балабай, Володимир Барчук, Ігор Мартинів
Монтаж фільмів – Олександр Балабай, Ігор Мартинів, Дмитро Тарадайка
Менеджмент – Світлана Тимків, Анастасія Камалдінова, Марія Стахів, Олена Хазова
 
Кураторка лекційної програми –Тетяна Джигіль
Кураторка дитячої програми – Надія Следзь
 
Консультанти і консультантки:
Андрій Клімашевський
Тетяна Клименюк
Тетяна Казанцева
 
Колекціонери і колекціонерки, які надали матеріали та експонати:
Олександр Іванків
Родина Скрентовичів
Тетяна Казанцева
Євген Соболевський
 
Інституції які надали матеріали, інформацію і експонати:
Державний архів Львівської області
Львівська національна наукова бібліотека НАН України ім. Василя Стефаника
Львівський історичний музей
Музей етнографії та художнього промислу, Інститут народознавства НАН України
Центральний державний історичний архів Львова
Арт-центр Павла Гудімова Я Галерея
 
Вдячні за допомогу:
Євгену Соболевському, Олегу Огороднику, Василеві Ферштею, Ользі Осадці, Діані Пельц, Олесі Стефаник, Роману Чмелику, Петру Слободяну, Степану Павлюку, Андрію Колотаю, Ірині Мартенс, Оксані Ткачук, Тарасу Яценко

Автор статті — Наталя Яценко

13.08.2019

© 2013-2019 Західноукраїнський Архітектурний Портал. Всі права захищено.